|
8.04.07. відбувся „Вечір поезії” під назвою „Тобі – Життя...”. На заході сонця у одному із затишних куточків стародавнього Львова, під мелодійний супровід фортепіано, поетеса Ольга Топольницька читала свої вірші. Ліричні, романтичні
настрої вплітались в аромат львівської кави і дещо релаксаційно діяли на жінок-слухачок. Хтось згадував своє перше кохання... Хтось моменти самотності... Хтось просто поринав у світ власних почуттів і фантазій... Всім було затишно і добре.Кожна жінка – в душі поетеса, не завжди вона вміє викласти свою душу на папір, але у найпотаємніших куточках свого серця зберігає перлини неписаних нею віршів... „В П А Р К У” ОСЬ ТАК БИ ЗНИКНУТИ ПОСЕРЕД ЦЬОГО ВІТРУ... РОЗТАНУТИ НЕНАЧЕ Й НЕ БУЛО... РОЗМАЗАТИСЬ У КОЛЬОРІВ ПАЛІТРІ – РОЗЛИТИСЬ В НЕБО... ВИРОСТИ В СТЕБЛО... ЗАПЛУТАТИСЬ В КУЩАХ... ЗГУБИТИСЬ В ТРАВАХ... В РОСІ ВТОНУТИ... ПРОСОЧИТИСЬ В ГРУНТ... СТАТИ УСІМ Й НІЧИМ В ТВОЇХ ЗАБАВАХ ЯК ВДИХ І ВИДИХ ЯК ПОКОРА Й БУНТ... „Ж І Н Ц І...” ЧОМУ ТОБІ СОРОМНО СТАТИ НА МИТЬ БОЖЕВІЛЬНОЮ? НЕНАЧЕ ТИ З МИТІ ЦІЄЇ НАЗАД НЕ ВТЕЧЕШ. ЗНІМИ ЦЮ НАПРУГУ З ПЛЕЧЕЙ, РОЗВЕРНИ ЇХ! СТАНЬ ВІЛЬНОЮ! І НАВІТЬ, ЯКЩО ТИ ДЛЯ КОГОСЬ НАЗАВЖДИ ПОМРЕШ. ХОЧ РАЗ НЕ ЛАМАЙ СВОЮ ВОЛЮ ХОЧ РАЗ ПОЛЮБИ СЕБЕ! СВОЮ ГЛИБИНУ, А НЕ ЗОВНІШНІЙ СВІЙ АТРИБУТ! ЯКЩО ЦЯ СЛЬОЗА ЗАХОТІЛА СТАТЬ СПРАВЖНЬОЮ ЗЛИВОЮ ДОЗВОЛЬ ІЙ - ХАЙ ЗМИЄ БУДДЕННОСТІ ПРАВЕДНИЙ БРУД! НЕ ВІР ТИМ ЩО КАЖУТЬ: ” ДОСТОЇНСТВО В ТВОЇЙ БЕЗСИЛОСТІ....” ТИ ЗДАТНА ТВОРИТИ! ТИ ТІЛЬКИ ПРОКИНСЯ! ЗГАДАЙ! ДЛЯ ЧОГО ТИ ПРОСИШ НАВКОЛІШКАХ БОЖОЇ МИЛОСТІ ТИ В НАДЛИШКУ МАЄШ ЇЇ! – ТРОХИ СВІТУ ВІДДАЙ! ТИ ЗАВЖДИ КОХАНА БУЛА ЗАВЖДИ БУЛА ЩАСЛИВОЮ ТИ БЛАГОСЛОВЕННА БУЛА БЕЗКОНЕЧНІСТЬ ВІКІВ НАПОВНЕНА СВІТЛОМ ЛЮБОВІ – НЕЗРИМОЮ СИЛОЮ ДАРМА – ЧИ В БАГНЮЦІ, ЧИ В ЗОЛОТІ ПИШНИХ ВІНКІВ... ДАРМА, ЩО ВОГОНЬ ЦІЛУВАВ ТВОЄ ТІЛО ОГОЛЕНЕ ДАРМА, ЩО ВІЙНА КЛЕКОТАЛА НА ТВОЄ ІМ”Я ДАРМА, ЩО ТОБОЮ ПОЛКИ ПЕРЕМОЖЦІВ ОЧОЛЕНІ НАЙПЕРШЕ- ТИ ЖІНКА! І В ЦЬОМУ ЗАСЛУГА ТВОЯ! „ Н Е П О С П І Ш А Й . . .” НЕ ПОСПІШАЙ, ЯК ЛИСТЯ ПОСПІШАЛО І ВЖЕ СУХНЬКЕ НА ЗЕМЛІ ЛЕЖИТЬ... ЛЮДЕЙ ПО НЬОМУ ПЕРЕЙШЛО ЧИМАЛО Й МОЄ МАЛЯ КУДИСЬ СОБІ БІЖИТЬ... НЕ ПОСПІШАЙ, ЯК ЛІТО ПОСПІШАЛО УЖЕ ДАВНЕНЬКО ЙОГО СЛІД ПРОСТИГ ЗДАЄТЬСЯ ВЧОРА СОНЦЕМ ОБПІКАЛО А ТИ ЗРАДІТИ ЖОДНИМ ДНЕМ НЕ ВСТИГ... НЕ ПОСПІШАЙ ЯК ДОЩ НЕ ПОСПІШАЕ ВІН МОНОТОННО ЛИЄ ДЕНЬ ЗА ДНЕМ ВІД НЬОГО КОЖЕН СТРІМГОЛОВ ТІКАЄ А ТИ СПИНИСЬ – ПОГОВОРИ З ДОЩЕМ... НЕ ПОСПІШАЙ... ЧАСТІШЕ ЗУПИНЯЙСЯ... СПОВІЛЬНИ СВІЙ КАЛЕЙДОСКОП ЖИТТЯ- ВДИВЛЯЙСЯ УСВІДОМЛЮЙ ПРИСЛУХАЙСЯ ТОРКАЙСЯ З НІЖНИМ ТРЕПЕТОМ БУТТЯ. „Н Е Д О В І Р А .” НЕДОВІРА КРАДЕТЬСЯ У ДУШУ НЕДОВІРА – ПРИМАРА МОЯ... НЕДОВІРА ЗІЗНАТИСЯ МУШУ – СТАЛА ТІННЮ МОЄЮ ЩОДНЯ... І КОЛИ ОДИНОКИЙ МІЙ ВЕЧІР ВИРИНАЄ САМОТНЬО ІЗ ХМАР НЕДОВІРА ЛЯГАЄ НА ПЛЕЧІ, ЯК ВАЖКИЙ НЕЗБАГНЕННИЙ ТЯГАР. Я БОРОТИСЯ З НЕЮ БЕЗСИЛА ЗВОДЯТЬ З РОЗУМУ ЇЇ СЛОВА: „ТИ ДАВНО НЕ КОХАНА... НЕ МИЛА... НАЧЕ Й З НИМ... А НАСПРАВДІ САМА...” Я НЕ ВІРЮ СВОЇЙ НЕДОВІРІ ТА ЗВИЧАЙНО СИЛЬНІША ВОНА – ГАСНУ З НЕЮ У ЦІМ НАДВЕЧІР”Ї І ПОГОДЖУЮСЬ З НЕЮ: „ОДНА...............” |
